Меркурід

У структурі наукових досліджень при раку молочної залози (РМЗ) велике місце займає імунологічна тематика. В останнє десятиліття найавторитетніші американські журнали презентували серію статей, які доводять чільну роль імунної системи людини в прогнозі РМЗ. Більшість висновків зроблено при вивченні взаємодії між Т-хелперними (CD4), Т-цитотоксичними (CD8) лімфоцитами та макрофагами, присутніми в тканині пухлини, тобто інтратуморальними клітинами імунної системи. Показано важливу прогностичну роль кількісного та якісного складу інтратуморальних лімфоцитів, особливо CD8+ і Т-цитотоксичних клітин, в прогнозі РМЗ.

Результати цих робіт проливають світло на те, які клітини імунної системи є найбільш важливими з точки зору протипухлинного імунітету, і націлюють на пошук імунологічних шляхів впливу для активації даних клітинних типів. Дослідження в цьому напрямку особливо широко стали проводитися з впровадженням в клінічну практику моноклональних антитіл як до лейкоцитарних молекул, так і до антигенів та рецепторів, специфічних для епітеліальних клітин.

Тривале проведення променевої та хіміотерапії нерідко веде до істотного пригнічення показників імунітету та порушення імунологічного гомеостазу. З урахуванням цього, особливий інтерес представляє динаміка змін лімфоцитів CD3, CD4, CD8, індексу CD4/CD8 та ін. На цьому тлі, як показано в наших попередніх дослідженнях, особливо актуально використання лікарських препаратів, що володіють імунотропним ефектом.

Мета дослідження.

З’ясувати імунологічні ефекти препаратів на основі хелатних ртутьвмісних комплексів (РВК), що застосовуються одночасно з неоад’ювантною хіміотерапією при раку молочної залози.

Об’єкт та методи дослідження.

Для вирішення поставленого завдання було вивчено дві групи хворих на рак молочної залози: 1 група (30 осіб) – неоад’ювантна хіміотерапія за схемою AC (адріабластін + циклофосфан) на тлі РВК (досліджувана група); 2 група (30 осіб) – неоад’ювантна хіміотерапія за схемою AC (адріабластін + циклофосфан) без РВК (група контролю). Пацієнти отримували препарати на основі РВК в проміжках між 1-3 курсами за стандартною схемою (перорально, одноразово – 7 г/добу; в даному дослідженні використовувався препарат фірми «Меркурід», в основі якого хелатні сполуки ртуті з амінокислотою цистеїн).

В ході дослідження у пацієнтів враховувалися вихідні параметри РМЗ за допомогою фізикального, мамографічного, цитологічного та гістоморфологічного методів. Також досліджувався стан життєво важливих систем організму перед початком лікування (ЕКГ, загальний аналіз крові, протеїнограма). Оцінка результатів неоад’ювантної хіміотерапії у хворих на рак молочної залози (контрольна група) проводилася за допомогою фізикального, мамографічного та гістологічного (ступінь патоморфозу) методів дослідження. Імунологічна динаміка оцінювалася за характером субпопуляційних змін лейкоцитів, що виявляються специфічними моноклональними антитілами до відповідних CD факторів за стандартною методикою.

Результати дослідження та їх обговорення.

Як показало дослідження, у хворих на РМЗ знижується вміст лейкоцитів, лімфоцитів за рахунок клітин з фенотипом CD3+ і CD8+ як наслідок не тільки пухлинної інтоксикації, але і наслідків хіміотерапії.

Внаслідок зниження рівня CD8+ – лімфоцитів, індекс CD4/CD8 підвищується. У хворих на РМЗ з початково зниженим числом CD3+ і CD4+ клітин, відбувається відновлення цих показників. При цьому прийом РВК не чинив стимулюючого впливу на показники хворих з початково нормальною кількістю Т-лімфоцитів та Т-хелперів. Прийом РВК сприяв збільшенню числа лімфоцитів з 1,3±0,4% до 2,4±0,9%. У групі контролю, зміни не мали настільки вираженого характеру – 1,4±0,3% до 1,5±0,7% відповідно. Найбільш значимі зміни були пов’язані зі збільшенням числа CD3+ та CD8+, а також з нормалізацією імунорегуляторного індексу CD4/CD8 (Таблиця 1).

Таблиця 1.

Динаміка змін лімфоцитів CD3, CD4, CD8 та індексу CD4/CD8 в ході лікування при РМЗ

Представляє також інтерес динаміка зміни кількості лімфоцитів з фенотипом CD16 (NK-клітини). Нормальні кілери – NK (від англ. Natural killer) – складають близько 5% від лімфоцитів в периферичної крові. Ці клітини не проходять диференціювання в тимусі, виходять з кісткового мозку в кров і потім мігрують в тканини, де здійснюють вроджений імунний захист, що зветься природною цитотоксичністю, яка особливо важлива при пухлинному процесі. У цитоплазмі NK-клітин містяться численні гранули, які містять перфорин і гранзіми. Крім того, NK-клітини продукують TNF-α, який може індукувати апоптоз клітин-мішеней. NK-клітинний дефіцит посилюється в міру пухлинної прогресії і тому залежить від клінічної стадії захворювання. Так, в нашому випадку 68% пацієнток на початок терапії мали змінену кількість NК-клітин (CD16). При прийомі РВК відзначалося підвищення цього показника в порівнянні з контрольною групою. Так, при прийомі РВК поліпшення показників до нормального рівня відзначено у 76% пацієнтів, у контрольній групі у 34%. Загальна динаміка представлена в Таблиці 2.

Таблиця 2.

Динаміка зміни кількості лімфоцитів з фенотипом CD16 в ході неоад’ювантної терапії РМЗ

Особливий інтерес представляє динаміка зміни кількості лімфоцитів з фенотипом CD25, CD95, що безпосередньо пов’язано з апоптозом. В рамках імунної системи апоптоз розглядається не тільки як механізм негативної селекції аутореактивних клонів в онтогенезі, а й як ключовий механізм регуляції Т-клітинного гомеостазу. Розвиток імунологічного дисбалансу, порушення активації лімфоцитів, цитокінового статусу, яке спостерігається при хіміотерапії у онкологічних хворих, супроводжується зміною експресії CD95 і пов’язане з аномальним апоптозом імуноцитів. У зв’язку з цим оцінка числа CD95-експресуючих лімфоцитів може стати цінним доповненням до характеристики субпопуляційної структури в комплексній оцінці імунного статусу і визначення прогнозу.

У дослідженні більшість пацієнтів (87%) мали підвищену експресію Fas-рецептора CD95+ та знижену до інтерлейкіну-2 (CD25), що характерно не тільки для Th2 варіанту відповіді імунної системи, але і для гіперпродукції прозапальних цитокінів. CD95 (Fas або APO1) – трансмембранний глікопротеїн, який належить до сімейства фактора некрозу пухлин.

Зв’язування цієї молекули з Fas-лігандом призводить до індукції програмованої клітинної загибелі CD4+, CD8+, CD16+ клітин. Так, можна припустити, що високий рівень CD95+ і фактору некрозу пухлини призводить до апоптичної загибелі активованих лімфоцитів. В групі, що приймала РВК, помічено підвищення експресії лімфоцитів з фенотипом CD25+ та зниження CD95+, що корелює зі збільшенням продукції інтерлейкіну-2 – цитокіну, який підвищує цитолітичну функцію Т-кілерів та NK-клітин, збільшує продукцію цими клітинами перфоринів і інтерферону-γ. Зниження експресії CD95+ захищає лімфоцити від апоптичної загибелі. В імунологічній динаміці це виражається підвищенням кількості CD4+, CD8+, CD16+ клітин в порівнянні з групою контролю (Таблиця 3).

Таблиця 3.

Динаміка зміни лімфоцитів CD25, CD95 в ході неоад’ювантної терапії РМЗ

Відомо, що в пухлинних осередках присутні клітини, в яких відбувається стійка експресія CD38. CD38 підвищується при карциномі молочної залози, починаючи з другої стадії пухлинного росту та зберігається підвищеним на наступних стадіях незалежно від місця розташування вогнищ метастазування. Найбільш високий вміст досліджуваного антигену спостерігається при комбінованій гістологічній структурі пухлини, статистично достовірно підвищені рівні CD38 зберігаються як при наявності поодиноких, так і множинних осередків ураження.

Модель участі CD38 антигену в обмеженні процесів міграції мононуклеарних клітин із судинного русла в тканинний простір і відповідно до місця локалізації пухлини, що відображає один із шляхів, за допомогою яких формуються механізми вислизання пухлинних клітин з під нагляду з боку імунної системи. Таким чином, CD38 доцільно використовувати в якості прогностичного показника в процесі лікування РМЗ (Таблиця 4).

Таблиця 4.

Динаміка зміни лімфоцитів CD38 в ході лікування РМЗ

Вивчення взаємозв’язку імунної реакції зі ступенем поширеності РМЗ дало можливість з’ясувати важливу роль CD45 – антигену лейкоцитів, що належать до сімейства тирозинфосфатазних рецепторів. Так, зі зменшенням загального рівня лейкоцитарної інфільтрації (CD45+) вірогідно збільшується частота метастатичного ураження регіонарних лімфовузлів.

На нашу думку, загальний рівень місцевої імунної реакції, оцінений за CD45, може бути самостійним чинником сприятливого прогнозу у хворих на РМЗ. Як показало наше дослідження, цей рівень зріс з 11,9±2,1% до 21,4±3,6% в групі, що отримувала РВК, тоді як в групі контролю ріст становив 15,6±2,9% в порівнянні з 12,3±2,8% до лікування.

Висновки.

Препарати на основі РВК добре переносяться, не викликаючи звикання та розвитку побічних реакцій. Використання їх в комплексній терапії забезпечує каскад адаптивних імунологічних протипухлинних реакцій організму, що веде до підвищення ефективності та переносимості хіміотерапії, зменшення побічних ефектів. Серед імунологічних ефектів РВК треба відзначити:

• запобігання апоптичної загибелі імунних клітин, індукованої як пухлиною, так і хіміотерапією;
• збільшення числа лімфоцитів з фенотипом CD3, CD4, CD8;
• нормалізація імунорегуляторного індексу CD4/CD8;
• зростання кілерної активності NK-клітин.

Крім того, зниження експресії CD38 запобігає ефекту імунного вислизання пухлини, а активізація CD45 збільшує шанси на виживання пацієнта.

Перспективи подальших досліджень.

Сучасні хіміотерапевтичні препарати, мають обмеження, що обумовлені токсичністю, яка стримує їх використання в протипухлинній терапії. Тому пошук нових молекул для терапії раку продовжує залишатись актуальною проблемою. Препарати на основі РВК розширюють спектр потенційних таргетних протипухлинних лікарських засобів. Відсутність в них побічного токсичного ефекту відкриває перспективу їх використання самостійно або в комплексі з відомими хіміопрепаратами при ракових захворюваннях різної локалізації. Все це потребує подальшого дослідження лікувальної дії РВК в комплексі з вивченням імуноморфологічних механізмів, через які можливо реалізувати таргетні ефекти.