У клініці внутрішніх хвороб далеко не завжди лікарю доводиться купірувати симптоми підтвердженого соматичного захворювання. Все частіше ми стикаємося з ситуацією, коли яскраві, виражені суб’єктивні скарги (серцебиття, біль в різних органах, нудота, слабкість) спостерігаються у пацієнта з абсолютно нормальними показниками функціонального та лабораторного обстеження, яким складно поставити діагноз через відсутність будь-яких об’єктивних змін. Чи можна вважати таких людей агравантами або симулянтами? Насправді вони страждають не менше тих, у кого діагностована соматична патологія, і тим більше їх страждання, чим складніше лікарю назвати конкретне захворювання, що призвело до погіршення самопочуття пацієнта. З огляду на те, що лікувати ми повинні не захворювання (нозологічну одиницю, внесену в МКБ), а хвору людину (особистість з обмеженим фізичним, психічним, соціальним благополуччям), – хворобливі симптоми слід лікувати незалежно від того, викликані вони органічною патологією або є наслідком функціональних розладів.

Одним з найбільш поширених станів є астенія. Астенічні розлади зустрічаються майже у 50% хворих, які звертаються за допомогою до фахівців по внутрішній патології та найбільш часто відзначаються в популяції людей похилого віку. Астенія – це стан організму, що характеризується загальною слабкістю, підвищеною стомлюваністю, головним болем, запамороченням, зниженням працездатності, частою зміною настрою, вегетативними порушеннями, розладами сну, болем у м’язах. Астенічний стан може мати функціональну або органічну природу, а найчастіше певний внесок в погіршення стану хворого вносять і органічні, і супутні їм функціональні розлади. Функціональна астенія становить майже 55% випадків діагностованих розладів. Вона пов’язана з психічними розладами (невроз, депресія, іпохондрія, психосоматичні розлади). При функціональній астенії хворий скаржиться на слабкість в руках, стомлюваність ніг, відчуття розбитості, «повне виснаження нервової системи» і мляве нездужання, як після перенесеної вірусної інфекції, байдужість до навколишнього світу, розумову лінь. Відчуття ці дуже інертні, хворі не відзначають припливу енергії після відпочинку і сну. У людей старшого віку поряд з функціональним компонентом астенії можуть реєструватися різні органічні розлади, які викликають і посилюють функціональні.

Проблемою сучасного суспільства став синдром хронічної втоми. За різними даними поширеність синдрому хронічної втоми в світі складає до 2,8%, а при первинному зверненні до лікарів загальної практики – навіть до 4%.

Статистика утруднена, тому можемо припустити, що поширеність цього стану в Україні дещо вища. Синдром хронічної втоми виявляється переважно у жінок (2/3 хворих) молодого і середнього віку (20-50 років) і асоціюється з напруженою ненормованою роботою, відсутністю відпочинку. В якості ще одного фактора виділяють екологічні забруднення (життя в умовах великого міста). Незважаючи на поширеність цього стану, етіологія його залишається нез’ясованою. Передбачається, що певна роль належить вірусам, інтоксикаціям, імунним порушенням, дисфункції мітохондрій, надмірного накопичення молочної кислоти у відповідь на фізичне навантаження, а також порушенням нервової регуляції в організмі. Швидше за все, синдром хронічної втоми має множинну (комплексну) етіологію. Провідним симптомом є астенія. Відзначається апатія, депресія, погіршення пам’яті, фіброміалгія.

У всіх випадках (хронічна ішемія мозку, неврастенія, синдром хронічної втоми) пацієнт звертається до лікаря з надією поліпшити якість життя: підвищити розумову і фізичну працездатність, пам’ять, усунути вегетативну симптоматику, нормалізувати сон. Для досягнення цієї мети використовуються симптоматичні препарати (нейрометаболічні, протиастенічні, анксіолітики і антидепресанти). Сьогодні немає, мабуть, жодного соматичного захворювання, в особливості клініки і навіть в певних ланках патогенезу якого не грали б роль розлади психоемоційної сфери. Це можна пояснити більш стресовим способом життя сучасної людини, зміною його відповіді на подразники, які запускають весь комплекс компенсаторно-пристосувальних реакцій, які приймають в умовах психоемоційного стресу і низької фізичної активності патологічного характеру. Функціональні порушення можуть превалювати над соматичними розладами. Більш ніж у половини (56,3%) хворих із попередньо встановленим діагнозом соматичної патології цей діагноз згодом переглядався на користь функціональних розладів (Смулевіч А.Б. та ін., 2005). Велика частота соматоформних розладів пов’язана з широкою поширеністю тривожно-депресивних розладів в європейській і українській популяції. За прогнозами до 2020 року поширеність тривожно-депресивних розладів досягне майже 50%, що перевершить прогнозоване збільшення серцево-судинних захворювань – ССЗ (Аведісова А.С., 2000). В даний час поширеність невротичних розладів у європейській популяції становить 10-20%, депресія спостерігається у 6% чоловіків і 18% жінок, а клінічно значуща тривога зустрічається у 5-7% загальної популяції і у 25% пацієнтів, які спостерігаються лікарями загальної практики. Проведені нами в клініці дослідження хворих з артеріальною гіпертензією продемонстрували наявність вегетативної дисфункції (за опитувальником А.М. Вейна) більш ніж у 90% пацієнтів. Явища вегетативної дисфункції істотно погіршували, а часом спотворювали клінічну картину ССЗ. Тому проблема соматоформних розладів сьогодні є актуальною не тільки для психотерапевтів і психіатрів, а в першу чергу – для терапевтів, сімейних лікарів і лікарів усіх спеціальностей, що займаються лікуванням внутрішньої патології, тобто спільною проблемою медицини.

Соматоформні розлади (СР) – психогенні захворювання, що характеризуються фізичними патологічними симптомами, які нагадують соматичне захворювання. При цьому не виявляється ніяких органічних проявів, які можна віднести до відомих захворювань, а мають місце неспецифічні функціональні порушення. СР можуть поєднуватися один з одним, супроводжувати соматичні захворювання або травми, а можуть бути окремим захворюванням. Загальним для них є виникнення на тлі стресових ситуацій, не завжди помітних оточуючим, але які є емоційно значимими для хворого. Клінічна картина СР досить різноманітна і охоплює широкий спектр внутрішньої патології.

Зі скаргами на задишку, серцебиття, диспептичні і дизуричні розлади, головний біль, біль в спині, кінцівках хворий в першу чергу звертається до дільничного терапевта. Дуже часто, особливо у пацієнтів старшого віку, лікар дійсно виявляє м’яку або помірну артеріальну гіпертензію, ознаки хронічної ішемічної хвороби серця або мозку, обмінні зміни в суглобах і призначає відповідне лікування. На цьому етапі уважний лікар може відзначити деяку невідповідність тяжкості скарг незначності об’єктивних змін, які виявляються діагностичними методами. При ретельному розпитуванні можна виявити, що у хворого тривалий час відзначається зниження настрою, занепад фізичних і розумових сил, дратівливість, незадоволеність, відчуття внутрішньої напруженості. Однак ці зміни властиві в наші дні більш ніж половині дорослих людей, тому не розцінюються лікарем як щось патологічне. Згодом з’ясовується, що призначене лікування не дає результатів, незадоволеність хворого посилюється, він прямує до вузьких спеціалістів, які під тиском самого хворого призначають складні діагностичні дослідження і коригують призначену терапію. Цілком закономірно, що остання не дає потрібного результату, і переконаність хворого в наявності у неї тяжкого, невиліковного захворювання зміцнюється.